Краєвиди підглядника [Богдан Бойчук] (fb2) читать постранично

Богдан Бойчук Краєвиди підглядника

Частина перша

Коли любов сліпа, тоді вона в найкращій згоді з ніччю.

Приходь, розсудна ноче, ти, статечно вдягнена матроно, вся у чорному…

Шекспір, «Ромео і Джульєтта»

1

Жінки не люблять мене. Бо в мене чорні проникливі очі, і жінкам здається, що я роздягаю їх своїм гострим поглядом. У цьому вони не помиляються. Крім того, моє обличчя — наче сокирою тесане. Схоже на африканську маску. Рівне похиле чоло доходить до брів, а тоді, під різким кутом, падає до ромбоїдних очей. Ніс мій гострий, він справляє враження видовженої трикутної піраміди. А випуклі губи наче спаяні з трикутників. Та коли я часом дивлюся на себе в дзеркалі на повний зріст, то загальне враження від моєї особи не таке вже й погане. Я високий, пропорційно збудований мужчина, а моє кубістичне обличчя, обрамлене довгим чорним волоссям, виглядає навіть цікаво й досить екзотично. Дехто звірявся мені, що воно діє на людей гіпнотизуюче.

Моя мати недолюблювала мене. Весь час дорікала, що я виглядаю, як «чуперадло», коли всі інші діти такі гарні, аж мило глянути на них.

Нарікала також, що я був тягарем для неї, що вона працею своїх рук мусила годувати й зодягати мене. Цим вона натякала, що мій батько не надто цікавився моєю долею. Але, незважаючи на ці нарікання, я завжди був гарно зодягнений і в дитинстві мені не бракувало всяких ласощів. А нарікання матері, що вона працею рук утримувала мене, треба сприймати метафорично. Вона працювала у великій фінансовій фірмі на Волл-стріт і, вочевидь, досить добре заробляла.

Але мені постійно не давала спокою відсутність батька в нашому домі. Я просто впадав у розпач: інших хлопців батьки вчили грати в бейсбол чи софтбол, брали їх на стадіони, а мого батька ніколи не було вдома. Раз, не маючи з ким гратися в парку, я розплакався, прибіг додому й запитав у матері, де наш батько. Мати зворушилася, і з її очей покотилися сльози. З цього я здогадався, що вона любила мого батька. Але я наполягав на своєму, і вона нарешті сказала мені, що наш батько загубився в метро. Мені легко було повірити в таке, бо сам раз був загубився в натовпі нью-йоркського метро. Якась жінка помітила мене й відвела на поліційну дільницю. Звідти моя заплакана мати забрала мене додому. З цього я здогадався, що вона, все-таки, любила й мене.

Найбільшим лихом для мене були мої фотографічні очі. Проходячи мимо, я крізь найменшу щілину в одну мить міг побачити, що діялося за стіною, а побачений образ негайно відбивався на плівці пам'яті, мов фотографія, і залишався там назавжди. Та це саме собою не було аж такою великою бідою, але, на додаток до цього, я мав іще вроджену непереборну цікавість і схильність підглядати. Я не міг пройти повз ледь відхилені двері чи трішки недосунену фіранку у вікні, щоб не заглянути всередину.

Моя мати була дуже гарна жінка: висока, струнка, з великими карими очима та довгою чорною косою на плечах. А найкраща-таки була її усмішка, хоча мати дуже рідко усміхалася до мене. Я дуже любив її, був захоплений до такої міри, що зовсім не цікавився дівчатами у школі, з якими повсякчас теревенили мої друзі.

Щовечора, точно о десятій годині, мама випроводжувала мене спати. Я чистив зуби, роздягався і лягав у ліжко. Я мав окрему кімнату з вузеньким ліжком, столиком і поличками, на які складав книжки, пластикові авта й різні витинки з журналів, особливо спортовців та кінозірок. У цій кімнаті я просиджував майже ввесь час: спав у ній, вчився і мріяв про маму, коли вона була на роботі. Після того, як я вкладався спати, мама ще якийсь час переглядала журнали, тоді стелила собі постіль і йшла до лазнички.

Двері до лазнички не зачинялися щільно, — збоку, між завісами, була велика шпара. Мама, будучи в освітленні, не помічала її. Але я, лежачи в темній кімнаті, давно помітив ту щілину у дверях. Як я вже згадував, у мене був Богом данний дар помічати все крізь найменші шпари. Тож, як тільки мама заходила до лазнички і вмикала світло, я трішечки відхиляв двері до своєї кімнати, ставав на стілець і втуплювався зором у ту щілину.

Мама спершу напускала у ванну воду. Тоді стягала з себе блузочку й кидала на стільчик збоку. Відтак розстібала ззаду ліфчик, стягала його через руки й кидала на блузочку. Ліфчик завжди витискав червоний рубець на маминій спині. Мама мала дуже гарні плечі, які делікатно звужувалися від рамен до стану. А її руки виглядали, мов квіти, коли вона підносила їх, щоб розпустити косу. Розпущене чорне волосся цілком вкривало її плечі. Тоді вона зсувала з себе спідницю й рожеві трусики, недбало переступала через них і нагиналася над раковиною, щоб почистити зуби. Під цим кутом я не міг бачити її ніг, але знав, що у неї гарні ноги — може, трохи заповні литки — бо підглянув їх, коли мама натягала панчохи, вдягаючись ранком до праці.

Коли мама нахилялася над ванною, щоб випробувати рукою воду, її