КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 719451 томов
Объем библиотеки - 1439 Гб.
Всего авторов - 276190
Пользователей - 125343

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

medicus про Евтушенко: Отряд (Боевая фантастика)

cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"

Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?

Рейтинг: +1 ( 2 за, 1 против).
iv4f3dorov про Лопатин: Приказ простой… (Альтернативная история)

Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.

Рейтинг: +1 ( 2 за, 1 против).
medicus про Демина: Не выпускайте чудовищ из шкафа (Детективная фантастика)

Очень. Рублёные. Фразы. По несколько слов. Каждая. Слог от этого выглядит специфическим. Тяжко это читать. Трудно продираться. Устал. На 12% бросил.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про Деревянко: Что не так со структурой атомов? (Физика)

Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)

Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.

Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.

Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое

  подробнее ...

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
Влад и мир про Сомов: Пустой (СИ) (Боевая фантастика)

От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Оповідання про славне Військо Запорозьке низове [Адріан Кащенко] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

АДРІЯН КАЩЕНКО ТА ЙОГО КОЗАЦЬКА САГА

Серед популяризаторів української історії є кілька категорій: белетристи, які фантазійно гуляють по просторах історії свого чи чужих народів, і ті, які ту історію намагаються відтворити правдиво. При цьому одні поводяться з реальними фактами вільно, інші сумлінніше, залежно від того, якими користуються художніми засобами. Так, романтики віддавали перевагу вільному фантазуванню і творенню романтичної подоби історичного героя (А. Дюма у Франції, котрий говорив, що історія для нього — цвях, на який він вішає свою картину, чи наш М. Гоголь). Реалісти ж намагалися узгодити свої історичні твори із даними історичної науки, що існувала на той час (М. Ста-рицький, І. Франко, І. Нечуй-Левицький), але й вони дотримувалися тенденцій свого часу, про що чітко звістив у передмові до «Захара Беркута» І. Франко. З-поміж модерністів, які заступили естетику реалізму та інших культурних епох, також бачимо неоднозначний підхід: з одного боку, з’являються історичні белетристи серед учених-істориків, які суворо контролюють себе документом, тобто історичною правдою, з другого — неоромантики, котрі творять історичні романи, повісті, оповідання чи то й поетичні твори на патріотичній основі, що було пов’язано з динамічними процесами культурно-національного відродження пригноблених народів у XX ст. Коли ж говорити про белетри-стів-документалістів, то в українській традиції такими були М. Гру-шевський, О. Єфименко, І. Крип’якевич, Н. Королева, а особливо

О. Левицький, який писав на вивіреній і суворо документованій основі. Європейська література на той час мала подібні тенденції, зокрема творився археологічний чи архівний роман, де в основу покладено здобутки науки, які лишень охудожнювалися і популяризувалися.

Адріян Каїценко в цьому ряді посідає особливе місце: по-перше, спирається на неоромантичні підвалини, свідомо й цільово сприяючи своїми творами національному відродженню українського народу, а з другого, — досить мало фантазує, а більше популяризує досягнення історичної науки свого часу. Зрештою, маємо визнати: був то письменник, який зірок із неба не хапав, але роль якого унікальна в українській історії XX ст. Він належав до найчитабельніших, а відтак найбільш духовно впливових митців — зрештою, й художньо-історичні конструкції створював просто, не ставлячи перед собою високих естетичних завдань. Таким чином діяв на Західній Україні й подібний до нього письменник Андрій Чайковський. Хто ж він був, отой загадковий Адріян Кащенко, твори якого так категорично забороняли в тоталітарні комуністичні часи?

Народився він 19 вересня 1858 року на хуторі Веселий Олексан-дрівського повіту Катеринославської губернії (нині Запорізька область). Батьки — дрібні поміщики козацького походження, родина — багатодітна: п’ять синів і чотири дочки. Цікаво, що наймолодшими братами в цій родині були Микола (1855 р. н.) і Адріян, яким доля судила стати видатними людьми: Микола був академіком, визначним ученим-біологом, а Адріян — письменником — будителем рідного народу. Дружбі братів сприяло те, що, як пише в спогаді про брата Микола: «Усі інші брати і сестри були набагато старші від нас і ми мало стикалися з ними». Отож на тому хуторі Веселому і минуло дитинство братів до вступу в гімназію. «В наших спільних іграх заводієм вважався я, бо я був і старший, і мав порівняно жваву вдачу. Адріян же був незамінним, майже повсякчас на все згодним товаришем — із ангельською поведінкою. Незважаючи на притаманну мені нестриманість і деяку вайлуватість, я зовсім не пригадую, щоб ми з ним коли сварилися. Та й чи це могло бути з його надзвичайно лагідним, спокійним і врівноваженим поводженням? У тих виняткових випадках, коли він у чомусь заперечував мені, то це висловлював так м’яко і діловито, що неможливо було не поступитися перед ним. Він уже набув репутацію вдумливого й навіть мовби досвіченого дідуся». (Спогад надруковано в книзі: А. Кащенко. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове. — Дніпропетровськ, 1991. — С. 7-14). Ця характеристика значима, вона увіч свідчить, що Адріян вже з раннього дитинства більше жив внутрішнім, ніж зовнішнім життям, що конче необхідно для письменника.

Дев’ятирічним, у 1867 році, Адріян поїхав вступати до підготовчого класу гімназії в м. Катеринославі; тут уже навчався Микола. Вони разом оселилися в старшої заміжньої сестри Марії, а потім у іншої сестри Єлизавети. І тут сталася дивовижна річ. Хоча хлопець був, як писав брат, «працелюбним, тихим, рівним вдачею і незворушно спокійним», навчання в гімназії йому аж ніяк не давалося. «Дивна річ, — писав брат, — юнак розумний, скромний і вищою мірою працьовитий, не зумів добре вчитися» (підкреслення моє. — В. Ш.). Зрештою, погано вчився й майбутній академік, пояснюючи це «мертвотною системою тодішньої освіти». На мою ж думку, справа