Темна вежа. Темна вежа VII [Стівен Кінг] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (317) »
Стівен Кінг ТЕМНА ВЕЖА ТЕМНА ВЕЖА VII
19 99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ
Той, хто говорить, не маючи уважного слухача, німий. Отож, Постійний читачу, цю останню книгу циклу Темної вежі я присвячую тобі. Довгих днів і приємних ночей.
Не чув? Таж розлягався шум І гомін, наче подзвін по душах згублених, По тих мандрівниках, ровесниках моїх, Що з них той був міцний, а той — володар дум, Хоробрий той, але зоставсь лиш сум. «Утрачені!» — той плакав дзвін по них.
Та жоден їхній дух спокою не знайшов, Усі прийшли поглянути на поступ мій, Останнє полотно у рамі тій живій! В червонім полум’ї палає кожен, хто дійшов. Я їх впізнав. Без страху ріг до губ приклав І засурмив: «Чайльд Роланд до Вежі Темної прийшов»Роберт Браунінг«Чайльд Роланд до Вежі Темної прийшов»
Я народився З шестизарядником в руці, із ним стоятиму На смерть і з ним віддам кінці.«Бед Компані»
Ким же це я став, Друже мій найвірніший, Всі, кого я знав, Оддалились, зникли. Можеш мати все, Мою імперію багна, А я зраджу тебе, Болю тобі завдам.Трент Резнор
Частина перша МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРВОНИЙ КОРОЛЬ ДАН-ТЕТЕ
Розділ I КАЛЛАГЕН І ВАМПІРИ
Один
Колись панотець Дон Каллаген був католицьким священиком в одному містечку (Салемз-Лот — так воно називалося), що нині щезло з лиця землі й усіх можливих карт. Та не те щоб Каллаген цим надто переймався. Такі поняття, як реальність, втратили для нього свою вагу. Зараз цей християнський (у минулому) священик тримав у руці язичницький предмет — різьблену черепашку зі слонової кістки. На дзьобі в неї видніла щербинка, на спині — подряпина у вигляді знака питання, але в цілому річ була прегарна. Прегарна і могутня. Він відчував цю силу, що струменіла в його долонях, як електричні розряди. — Яка гарна, — прошепотів він до хлопця, що стояв поряд із ним. — Правда ж, це Черепаха Матурин? Це вона? Хлопцем був Джейк Чемберз. Він зробив чималий гак, аби зрештою потрапити майже до того самого місця, звідки почав свої мандри тут, на Мангеттені. — Не знаю, — відповів Джейк. — Вона називає її «шольдпадда[1]», і ця річ може нам допомогти, але розбійників, які чигають нас он там, їй не знищити. — Він кивнув у бік «Діксі-Піґ», побіжно подумавши, кого мав на увазі: Сюзанну чи Мію, — коли вжив той універсальний займенник жіночого роду «вона». Колись він сказав би, що це не має значення, бо ж дві жінки були так тісно пов’язані. Втім, тепер це важило. Чи важитиме невдовзі. — Ви станете? — спитав Джейку панотця, маючи на увазі: «Чи станете ви на бій? Чи битиметеся? Чи вбиватимете?» — О, так, — спокійно відповів Каллаген і поклав черепашку зі слонової кістки, з її мудрими очима й подряпаним панциром, у нагрудну кишеню, де тримав запасні набої до свого револьвера, потім через тканину погладив майстерно виконану річ, переконуючись, що вона вмостилася надійно і не випаде. — Я стрілятиму, доки не закінчаться набої, а якщо кулі вичерпаються ще до того, як мене вб’ють, я вбиватиму їх… руків’ям револьвера. Пауза була настільки нетривка, що Джейк її навіть не помітив. Але в тому ваганні до панотця Каллагена озвалася Білість. То була сила, яку він знав віддавна, ще з отроцтва, хоч згодом і пережив кілька років важкої зневіри, років, коли його розуміння тієї первинної сили спершу потьмяніло, а потім і вичахло геть. Але ті дні лишилися в минулому, Білість знову ввійшла в його душу, і він сказав за це Богові спасибі. Джейк кивав, щось промовляючи, але Каллаген майже його не чув. Та й Джейкові слова не мали значення. На відміну від того, що казав інший голос — голос когось надто великого, щоб називати його Богом, — (Ґана) от його слова були важливі. Хлопчик має йти далі, мовив йому голос. Хай би що сталося тут, хай би що вас тут спіткало, хлопець має йти. Твою роль в цій історії майже скінчено. А от він ще не дограв свою партію до кінця. Вони проминули оголошення на хромованому стовпчику («ЗАЧИНЕНО, СПЕЦОБСЛУГОВУВАННЯ»), Джейків нерозлучний друзяка Юк дріботів між ними, задерши голову й роззявивши пащу в своїй звичній зубастій усмішці. Зійшовши сходами нагору, Джейк дістав з плетеної сумки, що її Сюзанна-Мія принесла з Кальї Брин Стерджис, дві тарілки — Орізи. Постукав одна об одну й, зачувши глухий дзенькіт, вдоволено кивнув. А тоді сказав: — Перевірмо, що у тебе. Каллаген- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (317) »
Последние комментарии
7 часов 4 минут назад
8 часов 37 минут назад
12 часов 30 минут назад
12 часов 34 минут назад
17 часов 55 минут назад
2 дней 5 часов назад