Невиконане замовлення [Юрій Рогоза] (fb2) читать постранично

Юрій Рогоза Невиконане замовлення

ЧАСТИНА ПЕРША

ДИВНА ПРОПОЗИЦІЯ

Мода — штука цікава й не передбачувана. Інколи модними стають зовсім дивні речі, наприклад, книги про олігархів. Найчастіше такі книжки самі ж олігархи і замовляють, одразу ж після виплати авансу повідомляючи автору — нашому чи зарубіжному, несуттєво, — як вони у тій книзі повинні виглядати. Та чомусь виглядають усі вони (характерний збіг, правда?) зовсім несхожими на себе. Добрими, відвертими, цікавими та вихованими, — словом, такими собі душечками, найкращими друзями дітей, інвалідів, собачок та котиків усієї країни та всього міжнародного товариства.

Платять вони непогано, і це можна зрозуміти: автору ж належить створити не життєпис, а справжній фантастичний роман. Адже напиши він хоч напівправду, не кажучи вже про правду, — вийде книга про Бабайка, хоч бери й дітей лякай. Такі вже вони в житті, наші політики-олігархи, нічого не поробиш. Так воно є, що грошей у них багато, і на власні примхи вони їх не шкодують. Це ще одна їхня загальна риса характеру. Цікаво, чи не так?

Можливо, для когось таке замовлення — подарунок Божий. Та що там "можливо" — так воно і є! Однак ці ігри вже не для мене. По-перше, люди мене люблять за те, що я на сьогодні встиг написати. І мені соромно було б так відверто їм брехати (та й не обдуриш людину, не так вже це й просто: красивій казці вона готова повірити, прикрашеній брехні — не дуже). А по-друге, я знайомий (каюсь) з кількома впливовими можновладцями, які вирішують долі нашої бідної України. Пив з ними горілку (ще раз каюся), ходив по саунах і таке інше… Словом, розважався. І так мені зранку бувало огидно після тієї гульні, що й не розказати. Це було й не похмілля, і не алкогольне отруєння — хіба можна отруїтися коньяком ціною 200 доларів за пляшку?! Ні, зовсім інше самопочуття. Хоча й схоже на отруєння. Виходить, що спілкуючись з деякими людьми, так само можна отруїтися. Відчуття таке, неначе мухоморів об'ївся.

Можливо, саме тому я трохи здивувався, коли КНИГУ ПРО ОЛІГАРХА МЕНІ ЗАМОВИВ НЕ МАЙБУТНІЙ ГЕРОЙ (ТОЧНІШЕ, ГЕРОЇНЯ), А ЗОВСІМ ІНШИЙ ТИП — БАГАТИЙ І ПОЛІТИЧНО МОГУТНІЙ.

Сам олігарх, якщо розібратися… Міг би назвати, хто це, однак береженого Бог береже, занадто вже часто він у телевізорі з являється… До того ж, навіщо називати: адже замовлення я все одно не виконав… Домовилися, обговорили строки, і — не виконав. Відбулося таке зі мною вперше за все моє письменницьке життя. Мені б соромитися, а я все дякую Богу, що так вийшло. Інакше б я просто не написав того, що ви оце зараз читаєте. А можливо, книжка ця — головне, що я міг зробити для людей. Головніша всіх моїх попередніх хітів та казок… Призів та грамот у гарненьких рамочках… Можливо, саме щоб її написати, я й на світ народився…

Однак, повернемося до замовлення. Я про всякий випадок поламався, це я вмію. Попросив трохи часу — "подумати. Хоча що тут думати, коли гонорар пропонують царський — хто знає, може, роботодавці попередні мої успіхи враховують?.. А щоб не дуже я замислювався, навіщо здалося моє викривальне творіння про ту особу, яку хіба що лінивий не лає, — щедрий замовник сказав, що зразу ж перекладуть майбутню книжку англійською мовою, і уся сучасна Європа її прочитає. А тому потрібно, щоб була вона, "олігархиня", в моїй книзі злим політиком-людожером, що п'є з народу кров, як і годиться таких описувати. Такими їх в Європі уявляють наших українських олігархів (і не дуже сильно помиляються, до речі). Що там казати. Наші "нові українці" середнього англійця налякають до дрижаків. Та от біда — в Європі можуть не повірити, що це можливо, що такі люди не те що в Верховній Раді бувають, а взагалі на білому світі. Пом'якшувати треба деталі, поберегти цивілізовану психіку європейців. Ми ж до всього звикли, а вони…

Пригадую, задумливо курячи далеко за північ, я, вже розуміючи, що не втримаюсь, погоджуся, так і не зателефонувавши замовнику, аби сказати "так", заснув, і лише вранці, сонно ковтаючи каву під нудний телевізійний випуск новин, раптом аж підскочив, побачивши на екрані в якомусь черговому брутальному сюжеті всім знайоме обличчя. Та що там розмірковувати! Це ж вона, рибка моя, мій, так би мовити, об^єкт! Тішся, замовнику, автор прийняв рішення!

Та і як не прийняти! Молода, струнка навіть, каштанове волосся навколо змарнілого (кола під очима) обличчя… Це маска, звичайно. Грим, макіяж. Стилісти постаралися. Сама ж — мільйонерка, бандитка, газова принцеса, розкрадає Україну по шматках, роздає хабарі направо і наліво, б'є прислугу по обличчю (про це дружині косметолог розповідала, а тій — одна впливова банкірша, а тій — подруга-депутатка…). Коротше кажучи, інформація надійна.

Юля. Юлечка, як називає її на таємних записах майора Мельниченка пан Президент, додаючи до цього два-три брудних матюки. Я тобі покажу колючі очі!.. І твердий голос покажу!..

Залишки сну вивітрилися. Відчуваючи приємний холодок мисливця у грудях, я тут же подзвонив у приймальню державного