Усі системи червоні [Марта Велс] (fb2) читать постранично

Марта Велс Усі системи червоні

Розділ перший

Я міг би стати масовим вбивцею після того, як зламав свій командний модуль, але відкрив, що можу отримати доступ до загального потоку розважальних каналів у ЗМІ, який передавася супутниками компанії. З тих пір минуло близько 35 000 годин або близько того, і вбивств все ще було небагато, але, ймовірно, лише трохи менше 35 000 годин було спожито фільмів, серіалів, книг, п’єс та музики. Як безсердечна машина для вбивств, я зазнав жахливого провалу.

Я також виконував свою роботу за новим контрактом, і сподівався, що доктор Волеску та доктор Бхарадвай незабаром закінчать оцінювання, щоб ми могли повернутися до середовища існування, і я міг подивитися епізод 397 «Місяця Святилища».

Зізнаюся, я відволікався. Поки що це був нудний контракт, і я подумував про те, щоб скористатися каналом сповіщення про свій стан та спробувати отримати доступ до музики у розважальному каналі, не реєструючи додаткову активність HubSystem. Робити це в полі було складніше, ніж в середовищі існування.

Зона оцінки являла собою прибережну піщану ділянку острова з низькими плоскими пагорбами, що піднімалися і опускалися, і рідкою зеленувато-чорною травою висотою до щиколоток, що не сильно заважала флорі чи фауні, за винятком зграйок різноманітних за розміром птахів і деяких пухких повзаючих водоростей, які були нешкідливими, наскільки нам було відомо. Узбережжя було всіяне великими голими кратерами, в одному з яких брали зразки грунту Бхарадвай і Волеску. У планети було кільце, яке з нашого теперішнього положення домінувало над горизонтом, якщо дивитись на море. Але я дивився на небо, подумки оцифровуючи навколишній пейзаж, коли дно кратера вибухнуло.

Я не потрудився здійснити усний екстрений виклик — надіславши візуальну стрічку зі своєї польової камери доктору Менсі, я зістрибнув у кратер. Спускаючись по піщаному схилу, я вже міг почути Менсу по каналу екстреної комунікації, яка кричала на когось, щоб зараз же підняти у повітря хоппер. Вони були на відстані приблизно десяти кілометрів, працюючи на протилежій частині острова, тому не мали можливості вчасно потрапити сюди, щоб допомогти.

Суперечливі команди заповнили мій канал, але я не звертав на них уваги. Навіть якби я не зламав власний командний модуль, екстерна ситуація мала пріоритет, але у мережі був хаос, оскільки автоматизована система HubSystem потребувала даних і намагалася надіслати мені вказівки, які не були потрібні, а Менса надсилала мені телеметрію з хоппера, яка теж не була потрібна, але її було легше ігнорувати, ніж HubSystem, яка одночасно вимагала відповідей і намагалася дати поради.

Десь посередині цього процесу я опинився на дні кратера. У мене в обидві руки вмонтована маленька енергетична зброя, але я вибрав велику снарядну зброю, притиснуту до моєї спини. Ворог, який щойно майже вибухнув з-під землі, мав справді великий рот, тому я вирішив, що мені потрібна велика гармата.

Я витягнув Бхарадвадж з рота тварюки, натомість всунувся туди сам і опустив зброю в її горло, а потім повернув трохи вгору — туди, де, як я сподівався, знаходився мозок. Я не впевнений, чи все відбувалося в такому порядку; Мені довелося б відтворити власний канал польових камер. Все, що я знав, — це те, що у мене є Бхарадвай, а ворога немає, після пострілу він зник у тунелі.

Вона була без свідомості і її нога кровоточила через костюм, у неї було масивне пораненя на правій нозі та боці. Я сховав зброю назад на своє місце, щоб підняти її обома руками. Моє тіло втратило обладунки на лівій руці і багато м’яса нижче, але мої неорганічні частини все ще працювали. Прийшов ще один сплеск порад від HubSystem, але я робив своє, не турбуючись, щоб їх прочитати. Бхарадвай, яка не мала неорганічних частин і ремонтувалася не так легко, як я, була зараз у безумовному пріоритеті, і мене в основному цікавило те, що MedSystem намагалася сказати мені у терміновій стрічці. Але спочатку мені потрібно було вибратися з нею з кратера.

Під час усього цього Волеску тулився до кам'яного виступу на дні, втрачаючи своє лайно (не те щоб через це він був мені несимпатичним). Я був набагато менш вразливим у цій ситуації, ніж він, і мені теж було недобре. Я сказав: «Докторе Волеску, зараз вам треба піти зі мною».

Він не відповів. MedSystem порадив зробити транк-постріл і бла-бла-бла, але я просто притиснув однією рукою тіло доктора Бхарадвай до себе, щоб з її тіла не вилилася вся кров і підтримував її голову іншою, зважаючи на те, що у мене тільки дві руки. Я сказав своєму шолому втягнутись, щоб Волеску міг побачити моє людське обличчя. Якби тварюка повернулася і знову вкусила мене, це було б поганою помилкою, тому що мені були потрібні органічні частини моєї голови. Я зробив свій голос твердим, теплим і ніжним і сказав: «Докторе Волеску, все буде добре, гаразд? Але вам потрібно встати і допомогти мені винести її звідси».

Це подіяло. Він підвівся на ноги і хитнувся до мене, все ще трясучись.