Собаче серце [Михайло Опанасович Булгаков] (fb2) читать постранично

Михайло Булгаков Собаче серце

Переклад здійснено за виданням:

Булгаков М. А. Избр. произв.: В 2 т. Т. 1 / Сост., предис., коммент. Л. М. Яновской. — К.: Дніпро, 1989. — 766. — С. 454-545.

Текст повісті «Собаче серце» у зазначеному виданні друкується за оригіналом — останнім виправленим автором машинописом (Відділ рукописів Російської державної бібліотеки (колишня Державна бібліотека імені В. Леніна, м. Москва), фонд 9, к. З, од. 214), звіреним із попередніми редакціями, що збереглися (Відділ рукописів РДБ, фонд 652, к. 1, од. 15 і 16).

Розділ 1

У-у-у-у-у — гаву-ву-у-у! Згляньтеся на мене, гину я. У підворітті завірюха реве мені відхідну, і я з нею вию. Пропащий я, пропащий. Негідник у брудному ковпаку — куховар їдальні нормального харчування службовців Центральної Ради Народного Господарства — линув окропом і обшпарив мені лівий бік. От падлюка, а ще пролетар. Господи, Боже мій, як же болить! Аж до самісіньких кісток пропік окропом. І тепер вию я, вию, та виттям хіба зарадиш.

Чим я йому завадив? Невже я обжеру Раду Народного Господарства, коли в смітнику покопирсаюся? Тварюка жадібна! Ви тільки гляньте на його пику: він же ж упоперек сам за себе ширший. Злодюга з мідною пикою. Ох, людоньки, люди. Ще опівдні ковпак почастував мене окропом, а тепер уже смеркло. Десь година четверта по обіді, бо уже цибулею пахне від пожежної прєчістєнської команди. Пожежні, знаєте, вечеряють кашею. Та це — найгірше, як гриби. Знайомі пси з Прєчістєнкі, втім, розповідали, нібито на Нєглінном у ресторані «Бар» жеруть чергову страву — гриби, соус пікан за З рублі 75 копійок порція. Це як кому до вподоби — все одно, що калошу гризти... У-у-у-у-у...

Нестерпно болить бік, і моє найближче майбутнє мені цілком очевидне: завтра з’являться виразки і чим, скажіть на ласку, мені їх лікувати? Улітку можна зганяти у Сокольники, там є особлива, дуже хороша трава, а крім того нажерешся задурно ковбасних обрізків, масного паперу добродії накидають, налижешся. І коли б не гримза якась, що співає при місяці на галявині — «Мила Аїда» — так, аж серце скніє, все було б чудово. А нині куди податися? Хіба не били вас чоботом? Били. Цеглою по ребрах отримували? Насьорбався предосить. Усього спробував і з долею своєю мирюся, а якщо й плачу зараз, то лише від фізичного болю і холоду, бо дух мій ще не згас... Собачий дух живучий.

Та ось тіло моє поламане і побите, паплюжили його люди вдосталь. Прикро, що, як ушкварив він окропом — під шерсть пропік, тож мій лівий бік тепер геть незахищений. І я можу швидко підхопити запалення легенів, а якщо це станеться, я, шановні, з голоду здохну. Із запаленням легенів маєш лежати під сходами при парадному ході, а хто ж замість мене, лежачого нічийного пса, бігатиме смітниками, вишукуючи харчу? Прихопить легеню, поповзу я на животі, охляну, і будь-який спец приб’є мене костуром до смерті. А двірники з бляхами вхоплять мене за ноги та й викинуть на воза...

З усіх пролетарів двірники — наймерзенніша мерзота. Людське лушпиння — найнижча категорія. А ось куховари бувають різні. Взяти хоча б покійного Власа із Прєчістєнкі. Скільком він життя порятував. Бо під час хвороби найголовніше — перехопити шмат. Старі пси казали: бувало, махне Влас кістку, а на ній — кавалок м’яса. Царство йому небесне за те, що був справжня особистість, панський куховар графів Толстих, а не з Ради нормального харчування. І що вони там витворяють у тому нормальному харчуванні — собачий розум не добере. Вони ж, падлюки, варять щі зі смердючої солонини, а ті, бідаки, ні про що й не здогадуються. Біжать, сьорбають, хлебчуть.

Бува, якась друкарочка отримує за IX розрядом чотири з половиною червінці, ну, правда, коханець їй фільдеперсові панчішки подарує. Та скільки за цей фільдеперс їй знущань треба стерпіти. Адже він її не якимось природним способом, а піддає французькій любові. С... ці французи, кажучи поміж нами. Хоч і жеруть багато, й усе з червоним вином. Ох... Прибіжить друкарочка, адже за 4,5 червінці в «Бар» не підеш. їй і на кінематограф не вистачає, а кінематограф для жінки — єдина розрада в житті. Тремтить, морщиться, а жує... Лишень подумати: 40 копійок за дві страви, а вони обидві ці страви і п’ятиалтинної не варті, бо решту 25 копійок завгосп украв. А їй хіба такого обіду треба? У неї з правою легенею не гаразд, і жіноча хвороба на французькому ґрунті, на службі з неї вирахували, тухлятиною в їдальні нагодували, ось вона, ось вона... Біжить у підворіття в панчішках від коханця. Ноги холодні, у живіт дме, тому що шерсть на ній, як на мені, а штані вона носить холодні, одна мереживна видимість. Дрантя для коханця. Спробуй-но вона одягнути фланелеві, він і закричить: ну, яка ж ти невишукана! Набридла мені моя Матрьона, намучився я з фланелевими штанями, настала нині моя часинка. Тепер я — голова, і скільки б не накрав — все на жіноче тіло, на ракові шийки, на Абрау-Дюрсо.