Король стрільців [Іван Керницький] (fb2) читать постранично

Іван Керницький

КОРОЛЬ СТРІЛЬЦІВ

Комедія наших днів у трьох діях

Українське видавництво

Краків 1943 Львів

Дійові особи:

Бас — директор фабрики батогів.

Ірка — його дочка, студентка.

Поет — двадцятькількалітній парубок.

Маґістер Молодецький — власник «Гуцульської молочарні».

Кліщик — далекий родич Баса, «залізний медик».

Тітка Мелася — вдова по священику.

Анничка — молода гуцулка.

Старий гуцул.

Ґеньо Скакун — футболіст.

Старший урядовець.

Гурт спортовців.

Подія відбувається за польських часів, в однім із містечок-курортів на Гуцульщині.

ПЕРША ДІЯ

Молочарня в стильовому гуцульському домику. Ліворуч помальований на біло прилавок. За прилавком — стіна з полицями, що на них розставлені пляшки з молоком, коробки з бринзою, сирки, кістки масла і т. п. Праворуч від прилавка стоять столики, застелені вишиваними скатертями, біля столиків — крісла. Крізь скляну чолову стіну сцени видно веранду, також заставлену столиками. При столиках — гості, літники. Приходять, сідають, п’ють молоко. З веранди ведуть головні двері на сцену. Зі сцени є ще другі двері — праворуч, за прилавком, що ведуть на вищий поверх. Здалеку, поза верандою, виступає чудова панорама гір, порослих лісом, майорить червоними дахами містечко-курорт. Початок літа, гарний, сонячний день перед полуднем.

ЯВА 1

Молодецький (стоїть за прилавком, у білому халаті). То, кажеш, безвиглядна безвиглядність?..

Поет (сидить похнюплений при столику, над недопитим молоком). Так…

Молодецький. А до редакцій ти не носив тих своїх поезій, не показував критикам, редакторам?

Поет. Та носив…

Молодецький. Ну, і що?

Поет. Та нішо…

Молодецький. Не хочуть друкувати?

Поет. Не хочуть.

Молодецький. А що ж кажуть? Не маєш таланту, чи як?

Поет. Та ні… Кажуть, що талант маю, майже такий самий, як Шевченко, але друкувати цього не можна, бо все згори додолу було б сконфісковане.

Молодецький. Мой, то ти страшна людина! Навіщо ж ти пишеш такі революційні речі?

Поет. Коли ж це все брехня, звичайнісінька брехня, розумієш? Я присягнути можу, що такий редактор навіть і не заглядав до моїх поезій; але де є найкращий спосіб збутись бідного автора? Сказати, що річ нецензурна, і тоді вже нема рекурсу.

Молодецький. Ха-ха-ха… Справді добрий спосіб.

Поет (схвильований). А вже ті видавці, книгарі, це справжні нахаби. Ти знаєш, що мені сказав один директор видавництва; що ви мені, каже, морочите голову поезіями, лірикою? Навіщо то кому здалося? Ви мені, каже, напишіть добрий і дешевий підручник годівлі кріликів, або як гарбувати і виправляти шкіру, або, каже, зладьте новий оригінальний «Єгипетський сонник», бо тепер всякі ворожби дуже на часі і мають великим попит. Оце, каже, то розумію. Але — поезії? Лірика?.. Кому це потрібне? Хіба на макулятуру…

Молодецький. Ну, що ж хочеш… Ти повинен із цього бути гордий: на макулятуру йдуть, звичайно, в нас архитвори світової літератури. От ще донедавна я пакував яйця в «Затоплений дзвін» у перекладі на українське, a Ібсенового «Пер Ґінта» в поетичному переспіві Миколи Голубця — ще отаку стирту маю в магазині.

Поет. Так, так, я знаю: все моє нещастя полягає в тому, що я один із живих українських поетів… Коли б я вже був небіжчик — не бійсь, мої акції зразу пішли б угору! Для померших — і пошана, і пієтизм, і панахиди, і похорони, і некрологи, померших передруковують, померших славословлять, вшановують річницями, академіями, а про живого — ні собака не гавкне. Ніхто ним не цікавиться: чи він живе, як живе, з чого живе, чи пише, що пише і як пише, це все усім байдуже. Всі дожидають тої хвилини, коли він, врешті, витягне копита. А тоді знову: панахиди, похорони, кадила, сльози, жалі… Ох, Боже Всемогучий, зроби так, щоб я по своїй смерті зміг ще прочитати свій власний некролог!.. Хай бодай з некрологу довідаюсь, що я був варт за життя…

ЯВА 2

Анничка (вбігає з веранди). Пане Славцю, а дайте мені тих мідєників, бо не маю що панам видавати.

Молодецький (відсуває шухляди, дає їй гроші). Маєш, бери скільки треба.

Анничка (зиркає кокетливо на поета). А цей панич нічого не хоче?..

Молодецький (випихає її з-за прилавка). Не хоче, не хоче. Йди вже, там же гості чекають.

Анничка, сміючись, вибігає.

ЯВА З

Поет (допив молоко). То що за дівчина?

Молодецький (трохи збентежений). Хто?.. Ота мала? Ах, це… Анничка!

Поет. Ага, Анничка…